Чи означає воєнний стан обмеження прав людини: огляд відомих кейсів

З початку 1990-х рр., до введення воєнного стану у зв’язку зі збройною агресією, внутрішньою кризою чи іншою небезпекою для територіальної цілісності, вдавалися країни:

• На завершальному етапі війни в Югославії у 1999 р. У зв’язку з загрозою нанесення авіаударів повітряними силами НАТО, владою Югославії було введено обмеження прав та свобод громадян. Так, збройні сили отримали контроль над управлінням доступом до публічної інформації, повноваження щодо проведення арештів, обмеження свободи слова, мирних зібрань та ін.
• У ході Ачехського конфлікту в Індонезії у 2003 р. З метою проведення великої військової операції проти повстанців-сепаратистів у північно-західній провінції Ачех, Президентом Республіки Індонезія було видано указ про введення воєнного стану з встановленням обмежень прав і свобод. Відповідно до указу, збройні сили отримали повноваження на проведення арештів, встановлення комендантської години, обмеження переміщення осіб з та до провінції.
• Під час Лівано-Ізраїльського конфлікту 2006 р. Воєнний стан був введений у північних регіонах Ізраїлю. Вводились тимчасові обмеження прав і свобод людини і громадянина: збройні сили Держави Ізраїль були наділені повноваженнями видавати обов’язкові інструкції для громадян, обмежувати роботу підприємств, установ та організацій у разі наявності загрози проведення на них атаки, вводити комендантську годину.
• Під час політичної кризи у Королівстві Таїланд у 2013–2014 рр., а також у 2004 р. Королівська армія Таїланду проголосила введення режиму воєнного стану, що обмежував реалізацію окремих прав громадян, дозволяючи збройним силам проводити перевірку документів та огляд речей громадян, призначати обов’язкове проходження військової служби та встановлювати трудову повинність, забороняти проведення мирних зібрань, обмежувати розміщення реклами та ін.
• Під час спроби воєнного перевороту в Туреччині у 2016 р. Урядом було проголошено надзвичайний (не воєнний!) стан у зв’язку з потребою в «усуненні бюрократії» для захисту демократії. В умовах надзвичайного стану, міністри отримали повноваження на прийняття декретів, що мають силу закону. Надзвичайний стан не передбачав обмежень прав та свобод людини і громадянина, в той же час повідомлялось про утиски права на свободу мирних зібрань і свободу висловлювань.

Таким чином, світовій практиці останніх десятиліть відомі деякі випадки запровадження воєнного стану. При цьому, збройна агресія мала місце не у всіх випадках. Серед основних атрибутів правового режиму воєнного стану — можливість обмеження деяких прав людини, саме можливість, а не власне обмеження. На практиці це, зазвичай, означає: введення комендантської години, надання дозволу військовим перевіряти документи та особисті речі, обмеження свободи пересування. Тобто, ті заходи, які повинні сприяти ефективнішій діяльності силових структур. Одночасно, можуть мати місце і деякі інші обмеження, зокрема свободи мирних зібрань і свободи висловлювань, та зростати ризики порушень прав людини.

Зауважу додатково, що вільний прохід через протоку є фундаментальним правом у парадигмі міжнародного права, а вчорашній напад — перше відкрите застосування сили агресором.